Otwarcie wystawy: 23 września od godz. 18:00

Czas trwania wystawy: 23 września – 2 listopada 2022 r.

Oprowadzanie z tłumaczeniem na PJM 8 października, 14:00

kuratorka: Martyna Stołpiec

„Przyszłość maluje się ciemno, co ostatecznie, jak uważam, jest na tę przyszłość perspektywą najlepszą”.

Rebecca Solnit, powołując się na cytat Virginii Wolf w eseju „Mrok Virginii: Przyjąć to, czego nie można wyjaśnić”, zwraca uwagę na potencjał mrocznej wizji przyszłości. Pozostawanie w niepewności i wykraczanie poza znane granice widzi jako sposoby eksploracji tego, co nieświadome. Cytat ten pochodzi z 1915 roku – początku pierwszej wojny światowej. Pobrzmiewające w nim poczucie smutku, niepokoju i przytłoczenia towarzyszy nam również dziś. Być może ludzkim odruchem jest łudzić się, że wszystko się jakoś ułoży. Brak kierunku, zagubienie i otwarcie na nieznane może jednak prowadzić do zaskakujących odkryć. Gdyby trwanie w mroku potraktować jako metodę, praca nad niniejszą wystawą byłaby jej realizacją.

Artystka korzysta jednak z dobrze znanych estetycznych kodów: beżowych ścian, wykładzin z nadrukami i szklanych dekoracji. Mrok, który spowija wystawę nie jest więc potworny. Wręcz przeciwnie – jawi się jako oswojony i zaprasza do rozgoszczenia się. Tytuł wystawy odsyła do licznych artykułów internetowych, pojawiających się na przestrzeni kilku ostatnich lat. Według badaczy niektóre mózgi ofiar katastrofy spowodowanej erupcją Wezuwiusza zamieniły się w szkło. Olszowy, tak jak płynąca lawa, przekształca lotne w stałe. Trudno uchwytne odczucia krzepną i stają się „niesamowitymi” przedmiotami, kolejnymi „szklanymi mózgami”. Nie zaświecą one własnym światłem, ale zapewne pomogą skupić lub odbić najdrobniejsze rozbłyski. Być może właśnie dzięki nim uda nam się zobaczyć w mroku nowe drogi.

UA

Домініка Ольшови | Мозок жертви перетворився на скло від виверження Везувію

Відкриття виставки: 23 вересня від 18:00

Тривалість виставки: 23 вересня – 2 листопада 2022 року

Екскурсія з оригіналу в PJM 8 жовтня о 14:00.

куратор: Мартина Столпєц

«Майбутнє виглядає темним, що, на мою думку, є найкращою перспективою для майбутнього».

Ребекка Солніт, посилаючись на цитату Вірджинії Вулф у есею «Темрява Вірджинії: прийміть те, чого ви не можете пояснити», звертає увагу на потенціал темного бачення майбутнього. Перебування в невизначеності та зображення поза межами бачить як способи дослідження того, чого не усвідомлює. Ця цитата походить з 1915 року – початку Першої світової війни. Почуття смутку, тривоги та непереборності, яке резонує в ній, також супроводжує нас сьогодні. Можливо, це людський інстинкт вірити, що все буде добре. Однак відсутність орієнтиру, заблукання та відкриття невідомому можуть призвести до дивовижних відкриттів. Якби ми розгядали перебування в темряві як метод, робота над цією виставкою була б її реалізацією.

Мисткиня, однак, використовує відомі естетичні коди: бежеві стіни, килими з принтами та скляні декорації. Тому темрява, яка оточує виставку, не є страшною. Навпаки, виглядає звиклою та підштовхує почутися як вдома. Назва виставки відсилає до численних статей в інтернеті, які з’явилися за останні декілька років. За словами дослідників, деякі мізки жертв катастрофи викликаної виверженням Везувію перетворилися на скло. Ольшови, як текуча лава, перетворює литкі речовини на тверді. Важкі почуття тверднуть і стають «дивовижними» предметами, іншими «скляними мізками». Вони не будуть світитись особистим світлом, але, ймовірно, допоможуть зосередити або відобразити найдрібніші спалахи.Можливо, саме завдяки їм ми бачимо нові дороги в темряві.